01 березня 2008
Зимова Школа журналістики у Мінську
З 15 по 18 лютого члени НТСА „КПІ” (Любов Лебедєва та Єлізавета Коротченко) відвідали Зимову Школу журналістики у Мінську (Білорусь), яку організували студенти Білоруського Державного університету. Три дні на студентській базі оздоровлення „Бригантина” дівчата вчилися та практикували ази журналістики. Детальніше про пригоди та враження представниць НТСА „КПІ” ви можете дізнатися зі звіту Любові Лебедєвої:
Так неочікувано звалилася на голову пропозиція поїхати до Мінська на Зимову школу студентської журналістики! Було це приблизно так... Восьма вечора, дзвінок на мобілку: “Привіт, Люб, це Оля. Не хочеш з’їздити в Мінськ?” Спочатку в мене віднялася мова, але потім все прояснилося. Я залюбки погодилася!
Отже, я і Ліза їдемо в потязі “Київ-Мінськ”. Поруч з нами у напівпорожньому вагоні сидить привітна білоруська жіночка. А ми в неї весь шлях розпитуємо все-все про її Батьківщину, дізнаємося нові цікаві слова...
Шоста ранку. Потяг зупинився. “Сплячі красуні” позлітали від інерції зі своїх полиць... Але це не про нас з Лізою – ми давно вже сидимо і намагаємося розгледіти у темряві міста-господаря незнайомі будинки.
На станції нас зустріли студенти БДУ (Білоруського Державного Університету – головного організатора Школи), яким, напевно, дуже хотілося спати. Але мужні волонтери пожертвували безцінними годинами сну заради того, щоб ми не заблукали в незнайомій (але настільки тепер милій) столиці. Перше “дякую” – вам!
Через кілька годин ми в “Бригантині”, студентській базі оздоровлення БДУ. Тут і проведемо наступні три дні. Ми ще не знаємо, що будемо тут слухати безцінні семінари від білоруських майстрів слова, верстки, дизайну, телевізійних жанрів... Ще не знаємо, що саме тут, в санаторії з, на перший погляд, дивакуватою назвою, ми створюватимемо конкурсну газету. А ще знайдемо друзів-студентів із Мінська, Вітебська, Москви, Тули, Улан-Уде... Тоді ми ще не знали, які ж це будуть щасливі дні!!!
Отже, все почалося. Реєстрація, урочисте відкриття Школи, розбиття на редакції (за методом “жодних знайомих в одній команді”, тобто я була єдиною українкою в сформованому колективі), роздача конкурсних завдань. Відразу ж було придумано назву редакції – “Братство трех”, тобто братство України, Білорусі та Росії. Глобальна ідея, вкладена в назву, зобов’язувала учасників гідно висвітлювати події заходу.
Протягом Зимової школи студентської журналістики ми відвідали семінари на теми: “Як робити новини?”, “Круто ти потрапив на ТВ”, “Мова і стиль молодіжної преси”, “Етика сучасної журналіситки” та “Дизайн і верстка”. Також усі охочі взяли участь у фотомарафоні та рольовій грі “Журналістське розслідування: таємниця першого корпусу”, який чомусь був закритий. У результаті довгих захоплюючих пригод справжні журналісти дізналися, що в корпусі проводять таємне обладнання студентського пейнтбол-клубу. Чесно, така розв’язка стала сюрпризом, адже були версії, що в корпусі переховують золото й т. ін.
Останню ніч усі учасники присвятили своїм газетам (увага!), знехтувавши святковою дискотекою закриття! Організатори були здивовані, що “бальна” зала так і залишилась порожньою всю ніч. Але журналістика вимагає жертв!
Майже ніхто не лягав тоді спати, а ті одиниці, які сонно вирушили до своїх теплих кімнаток, на ранок, мабуть, відчували себе дезертирами (коли побачили блискучий результат праці своєї команди).
Наша редакція просиділа всю ніч за ноутбуком. Статті доносилися і о четвертій ранку... та що там, навіть перед самою здачею в друк виникали оригінальні виграшні ідеї, які, не вагаючись, втілювалися в життя.
Щиро кажучи, коли ми несли своє викохане виданнячко до конкурсних стендів, то були впевнені, що посядемо призове місце. Але, коли побачили інші “викохані виданнячка”, радісний блиск в очах зник. Насправді, всі конкурсні газети були по-студентському яскравими, неформальними, зроблені на високому рівні. Незважаючи на те, що цей фактор створював нашому виданню сильну конкуренцію, ми раділи, що є ще справжні журналісти, золоті пера, платинові фотоаппарати та смарагдові Пейджмейкери (для недизайнерів – це програма для верстки видань).
Настала довгоочікувана мить оголошення результатів. Колінки тремтять, зіниці розширюються, з лоба збігають цунамі поту. Замовкли всі... І тут – та-да-да! – “Братство трех” посідає третє місце! Щирий вибух радості сповнює нашу команду, за дипломом виходить почесний верстальник редакції, який усю ніч створював неповторний імідж газети. Ура! Ми зробили це! Серед п’ятнадцяти міжнародних команд ми – треті.
...Ех... Тепер сиджу вдома, набираю ці букви на своєму ноутбуці. Згадую: золотий був час! Стільки друзів, стільки вражень!
Отже, я і Ліза їдемо в потязі “Київ-Мінськ”. Поруч з нами у напівпорожньому вагоні сидить привітна білоруська жіночка. А ми в неї весь шлях розпитуємо все-все про її Батьківщину, дізнаємося нові цікаві слова...
Шоста ранку. Потяг зупинився. “Сплячі красуні” позлітали від інерції зі своїх полиць... Але це не про нас з Лізою – ми давно вже сидимо і намагаємося розгледіти у темряві міста-господаря незнайомі будинки.
На станції нас зустріли студенти БДУ (Білоруського Державного Університету – головного організатора Школи), яким, напевно, дуже хотілося спати. Але мужні волонтери пожертвували безцінними годинами сну заради того, щоб ми не заблукали в незнайомій (але настільки тепер милій) столиці. Перше “дякую” – вам!
Через кілька годин ми в “Бригантині”, студентській базі оздоровлення БДУ. Тут і проведемо наступні три дні. Ми ще не знаємо, що будемо тут слухати безцінні семінари від білоруських майстрів слова, верстки, дизайну, телевізійних жанрів... Ще не знаємо, що саме тут, в санаторії з, на перший погляд, дивакуватою назвою, ми створюватимемо конкурсну газету. А ще знайдемо друзів-студентів із Мінська, Вітебська, Москви, Тули, Улан-Уде... Тоді ми ще не знали, які ж це будуть щасливі дні!!!
Отже, все почалося. Реєстрація, урочисте відкриття Школи, розбиття на редакції (за методом “жодних знайомих в одній команді”, тобто я була єдиною українкою в сформованому колективі), роздача конкурсних завдань. Відразу ж було придумано назву редакції – “Братство трех”, тобто братство України, Білорусі та Росії. Глобальна ідея, вкладена в назву, зобов’язувала учасників гідно висвітлювати події заходу.Протягом Зимової школи студентської журналістики ми відвідали семінари на теми: “Як робити новини?”, “Круто ти потрапив на ТВ”, “Мова і стиль молодіжної преси”, “Етика сучасної журналіситки” та “Дизайн і верстка”. Також усі охочі взяли участь у фотомарафоні та рольовій грі “Журналістське розслідування: таємниця першого корпусу”, який чомусь був закритий. У результаті довгих захоплюючих пригод справжні журналісти дізналися, що в корпусі проводять таємне обладнання студентського пейнтбол-клубу. Чесно, така розв’язка стала сюрпризом, адже були версії, що в корпусі переховують золото й т. ін.
Останню ніч усі учасники присвятили своїм газетам (увага!), знехтувавши святковою дискотекою закриття! Організатори були здивовані, що “бальна” зала так і залишилась порожньою всю ніч. Але журналістика вимагає жертв!
Майже ніхто не лягав тоді спати, а ті одиниці, які сонно вирушили до своїх теплих кімнаток, на ранок, мабуть, відчували себе дезертирами (коли побачили блискучий результат праці своєї команди).
Наша редакція просиділа всю ніч за ноутбуком. Статті доносилися і о четвертій ранку... та що там, навіть перед самою здачею в друк виникали оригінальні виграшні ідеї, які, не вагаючись, втілювалися в життя.
Щиро кажучи, коли ми несли своє викохане виданнячко до конкурсних стендів, то були впевнені, що посядемо призове місце. Але, коли побачили інші “викохані виданнячка”, радісний блиск в очах зник. Насправді, всі конкурсні газети були по-студентському яскравими, неформальними, зроблені на високому рівні. Незважаючи на те, що цей фактор створював нашому виданню сильну конкуренцію, ми раділи, що є ще справжні журналісти, золоті пера, платинові фотоаппарати та смарагдові Пейджмейкери (для недизайнерів – це програма для верстки видань).
Настала довгоочікувана мить оголошення результатів. Колінки тремтять, зіниці розширюються, з лоба збігають цунамі поту. Замовкли всі... І тут – та-да-да! – “Братство трех” посідає третє місце! Щирий вибух радості сповнює нашу команду, за дипломом виходить почесний верстальник редакції, який усю ніч створював неповторний імідж газети. Ура! Ми зробили це! Серед п’ятнадцяти міжнародних команд ми – треті.
...Ех... Тепер сиджу вдома, набираю ці букви на своєму ноутбуці. Згадую: золотий був час! Стільки друзів, стільки вражень!
Любов Лебедєва,
член НТСА „КПІ”
член НТСА „КПІ”